Музей покинутих секретів с.Плоске

середа, 16 лютого 2022 р.

Музей покинутих секретів с. Плоске

 

 

       Рідне село це куточок у світі, де ростуть  знайомі мальви, похилені над річкою верби, старезні дуби, які зберігають таємниці історії яку вони бачили. Річка, що протікає в невеликій долині і ніби перетинає село навпіл, а потім перетікає у ставок в якому хлюпочеться риба, маленькі ромашки в лузі біля тої ж річки, джерела, що напоюють  в теплу пору. Усе це наше село, що має цікаву та захоплюючу  історію.

       На заході нашої України в Рівненській області Острозькому районі є село Плоске. Воно знаходиться на території, яка досить багата на історичні події, приховує сліди осілостей уже з часів утвер­дження збиральницької, мисливської діяльності при використанні при­мітивних знарядь праці з дерева, каменю, кременю, кістки, коли зароджу­валась обробка грунтів, переробка, консервація харчів. Новішу добу засв­ідчують староруські могильники, останки колишнього замку, де при роз­копках виявлено фундамент із старовинної цегли, а також римську моне­ту 1-го століття нашої ери, уламки зброї, посуду, знарядь праці раннього середньовіччя і наступних віків.

        Цікаве  село і своєю назвою. У найдавнішій згадці село мало назву «Плоское», що відповідає російській нормі, дорівнює сучасному українському «Плоске». Воно зародилось на місцевості, яку зараз називають хутір Грудка (раніше урочище Селище), яка мала плоску поверхню, виходить назву Плоске можна визначати, як ту, що зародилась від виду рельєфу місцевості на тлі нерівних, високих околиць. Є й інші версії назви села. За другою – село   назвали так від риби, яка нібито водилась у річці, її звали плеска, від чого і пішла назва села Плоске.

      Село від свого заснування належало до маєтків князя Острозького, а селяни були кріпаками. Перші згадки про село Плоске згадується разом з Чепелями. Це землі, що знаходяться зараз на окраїні села. Існує у народі легенда про Чепелі. «Це одне  з найбільш знаменитих місць села. Розміщене за селом, у лісі над дорогою, яка вела в село Михайлівку. Цю територію довго обминали люди. Старожили говорять, що там хтось був повішений і «злий дух» витав по лісі. Найбільше лихо було вночі, коли люди їхали до млина в Коростову. Вони  старались проїхати вдень, бо вночі коні не хотіли йти, сильно бунтувались. Говорять, що в цей момент дув сильний вітер, шуміли дерева, гавкали собаки і було чути сміх людини. Тому  і назвали це місце  Чепелі від слова «чепе». Люди вирішили, що це місце необхідно освятити і поставити хрест із розп'яттям Ісуса Христа. Після того припинилися всі пригоди».  У 50-х роках з приходом комуністичної влади фігуру було знесено. Але люди на це місце поставили маленький хрест, там  завжди було   прибрано та цвіли квіти.

     У селі протікає річечка Грудка, що має понад 8 кілометрів довжини й під Івачковом впадає у став, а потім несе свої води до Усті. Назва Грудка, яка ще нале­жить тут однойменному хуторові та сінокосу, сформована на такому ж слові кількох значень: «продовгувате підвищення серед болота, низини», «сухе, дещо підвищене місце на болоті, де косять сіно». У свою чергу Груд­ка із суфіксальним «ка» (виразником зменшення) утворена від пошире­ного наймення чи слова Груд (груд) багатьох подібних значень з первіс­ною ідеєю «висота», «підвищений простір».

      Плоске має інші названі реалії (документовані, усномовні). Ось кілька: Березина - березовий гай;

Борисівка - ліс, приналежний колись Борисові;

Верхівська - вулиця в бік села Верхова;

В Рудці за селом [«В Рудке за селом»] - випас, чагарник в урочищі «Рудка»;

В Сайківці [«В Сайковке»] - грунти на маєтності Сайка;

Гайок - лісок при лузі;

Глибо­кий луг [«Глубокий луг»] - сінокіс у прирічковій заглибині;

Губка - луг, випас при річковій «губці» (затоці), а за іншим здогадом, - тут мав наділ Губко;

Заборисівка - нива по другому боці Борисівського лісу;

Завидо­ве [«Завидово»] - місце, де зараз село Завидів, назва якого з'ясовується в однозвучному нарисі;

 За камінним [«За Каменным»] - урочище по дру­гому боці хутора «Камінь»;

Зачипелі [«За Чипелями»] - поле за лісом під назвою «Чипелі», де, можливо, втілене прізвище власника Чипель (Чепель);

Камінь - хутір в однойменному висотному місці, де є поклади каменю;

Коло Ліски [«Коло Лиски»] - оазис неподалік урочища «Ліски», де красувались гайки;

 Малинівка - поле на місці низинного лісу, де ніби збирали малини, а за іншою версією, це була маєтність Малинова;

 Між берегами [«Между берегами»] - культивовані грунти в оточенні лугів;

Між лісами й під селом [«Между лесами и под селом»] - нивки, випаси посеред лісів і неподалік села;

 Новини - нові культивовані землі на місці лісозрубу, чагарників;

Острожецька - вулиця при дорозі на Острог;

Пас­бище - громадське пасовисько;

Пасічисько - лісове угіддя, де була літня пасіка;

Під криницею [Под Криницею] - лугове урочище неподалік кри­ниці;

 Під Ромешками [«Под Ромешками»] - культивовані угіддя в око­лиці урочища Ромешки, де значення «маєтність Ромешка»;

Свиняча - колись дуже забруднена вулиця;

Селище - колишня оселя в ранзі містеч­ка;

Стависько - місце, де був прирічковий став;

Циганська - куток, де ніби мали табір цигани, а за іншою оповіддю, тут першими осіли люди, прозвані Циганами;

Чипелі - ліс на маєтності рідні Чипеля;

     Є згадки про село, які пов'язані з церквою св. Миколая в Острозі. Миколаївська церква згадується в наданні князю Острозькому Данилу та його дружині Василисі «певних ґрунтів, названих Чепель... церкві св. Миколи Острозького і священикам, що при ній...». Вірогідно, надання згаданих ґрунтів йшло разом із заснуванням самого храму. В «Акті введення у володіння Острозькою волостю Беати та Гальшки Острозьких 1542 р.» серед церковних сіл згадується «село святого Миколи». У «Підтвердженні прав Беати Острозької, дружини Іллі Острозького, на маєтки покійного чоловіка з вписанням акту їх поділу в тому ж 1542 р. між нею та її дочкою Гальшкою» іменується у частині Беати Костелецької «село Плоская светого Николы».

     Ще Плоска згадується в актах за цей же рік у зв'язку з пограбуванням та вбивством слугами князя Корецького пана Івана Сокара в цьому селі.

   Згідно з Я. Перлштейном, дослідником Острога і Волині, 13 травня 1634 р. перед ґродським урядом у Луцьку став «отець Иван Васильевичь Криловский, Пресбиторь церкви св. Отца Николы Замковой Острожской», для вписання до книг згаданого вище надання на Миколаївську церкву подружжям Данила та Василиcи Острозьких ґрунтів Чепель. Цей же автор відзначав, що Олександр-Януш князь Заславський різними дарчими записами підтвердив низку привілеїв, наданих колись церкві князями Острозькими, де серед іншого вказується право священиків храму на вільний помол по суботах у замковому млині.     

        У фрагменті праці С.Кардашевича говориться, що обов'язки священика Миколаївської церкви виконував Дем'ян Наливайко – український  православний церковний діяч і письменник, діяч Острозького культосвітнього осередку, придворний священик князя Костянтина Василя Острозького, викладач Острозької школи, старший брат Северина Наливайка.

        Як бачимо землі Чепіль, як приналежність до церкви святого Миколая в Острозі згадуються ще у 14 ст. Вже у 16 ст., а точніше 1542 році та сама місцевість, але вже під назвою «село святого Миколи», «село Плоская светого Николы» носить назву Плоска. В зв'язку з тим, що назва «Плоска» з'являється  лише у 1542 році, то й дату заснування села можна подати лише відповідно до цієї першої згадки. До речі більшість дослідників першу згадку про с. Плоска датують 1568 роком.

        Є думка, що село Плоске дуже давнє, на місці де зараз знаходиться став, колись був замок.

        Існує інформація про село Плоске за часів Національної революції. Як відомо тоді загострювалися суперечності в соціально-економічній сфері. Еліта Речі Посполитої відмовилася визнати «лицарські» права і привілеї козацтва, а з 1638 р. намагалася ліквідувати його як стан. Інтенсивний розвиток господарства призвів до зростання в західних, центральних і північних регіонах України панщини. Це було 3—6 днів на тиждень, повинностей і податків, обезземелення селян, їх закріпачення.

         У 1630—40-х р.р. почастішали спроби поширити кріпацтво й господарства панських хуторів на південних і східних регіонах, більшість населення яких складали ще відносно вільні селяни та козаки, готові померти, захищаючи свої права й свободи.      

          Отже в липні 1648 року на село було накладено великі податки. Люди відмовились їх сплачувати. Тоді панські слуги почали збирати данину. У відповідь селяни вбили кількох гайдуків. Прибуло військо, обступило село, людей зігнали на поле, яке стало місцем страшних страт, а саме село спалили. Кожного десятого з ряду брали на шибеницю, і досі за селом є урочище з назвою Шибениця (Шибиниця [«Шубиница»] - поле, кам'яний кар'єр). Існує легенда «Шибениця на плесі», так називали місце під с. Верховом. Там стояло багато шибениць.  

        В іншому місці, ближче до лісу, в долині, яку зараз називається Суховіллям, люди які уціліли,  побудували нове село (Суховілля - вулиця, дільниця, іменована в минулому Суха Воля, тобто убога оселя, звільне­на на певний час від сплати податків). Ту місцевість, де було первісне село в наш час називають урочище Селище або хутір Грудка.

          За другим поділом Речі Посполитої 1793 року, Волинь в складі більшої частини Правобережної України була підпорядкована Російській імперії.    

         В адміністративному порядку  село Плоске  належало до Волинської губернії Острозького повіту Хоровської волості. Імператорським  указом та пастирською грамотою від 22 квітня 1794 року оголошується перехід уніатів у православ’я. Залишилися  діючими всі церкви, що були побудовані протягом 18ст. Деякий час  у богослужіннях використовувалися уніатські видання. Згодом їх вилучали і замінювали книгами церковнослов’янською мовою.

    За переписом 1911 року в селі Плоске було 673 жителів, 1 крамниця, горілчана державна крамниця, водяний млин (15.000 річного перемелу), гуральня (28.676 відер річного продажу). До великої земельної власності належало там 677 десятин до князя Святополка-Четвертинського і 447 до Костянтина Яворського.  Біля села 2 кургани.(Архівні документи)

Пан Соболевський ( посередині)

 


      Існують документи, які вказують, що власником села, принаймні до Другої світової війни був князь Август Євстафійович Святополк Четвертинський. Жодного фото пана Четвертинського до нашого часу не збереглось. Наймити пана боялися нової влади і знищили всі світлини. Останні фото знищено під час Другої світової війни.  Лише є світлина його помічника Соболевського.

                     

Відомо, що панський маєток був       

надзвичайно красивим. Розкішна будівля  палацу та прилеглі до неї господарські будинки потопали в квітах і садах.

Маєток пана Четвертинського

 


    У самих кімнатах палацу були розкішні меблі.  У господарстві вирощували рідкісні види птиці. Чимало людей наймалися на роботу до пана. Житель села Парфенюк Трохим був їздовим  і за вірну службу отримав від пана земельний наділ у розмірі два гектари.       Відомо, що Гончарук Панас був сторожем в маєтку, щогодини лунав дзвін і нагадував про наявність охорони.    Коли пану Четвертинському було 50 років він одружився на доглядальниці Валерії. Пам'яток про його смерть поки що не знайшли. 

         18 вересня 1939 року селяни захопили палац поміщиці Валерії      



Пані Валерія Четвертинська

 

Четвертинської.  Пані  було примусово виселено з села, палац був пограбований і знищений. На його місці залишився дуже великий льох, в якому можуть поміститись всі жителі села.  

Пізніше його обладнали під сховище для оборони села. Маєток пана був розташований на вулиці Січових стрільців, де зараз знаходиться рів. (територія колишнього колгоспу).

      Є документи, які засвідчують право власності пана Четвертинського на землю. Це документи про посвідчення на право купити у Волинській губернії власну земельну ділянку. Він датований 1896 роком і написаний для Йосифа Семеновича Кушнірука з підписом самого князя Святополка Четвертинського, губернатора, генерал-майора і правителя канцелярії. На цей час ця ділянка досі належить сім'ї Кушніруків. Відомо  із документів, що «план усадебной земли, состоявшей Волынской губернии, Острожского уезда, села Плоского, принадлежащей Князю Августу Евстафичу Святополкъ-Четвертинскому предложенной къ продажу крестьянину Иосифу Семеновичу Кушнеру. Земли по исчислению состоятъ усадебной удобной одна десятина одна тисяча двести пятьдесять восемь квадратних сажень. Состоит 1896 года» (докум.).Земля межувала з землями громадян Форсюків та Василюків.  

Василюк І.К.

  

        Під час Другої світової війни за волю Української держави від рук німців полягло чимало жителів   нашого села.  На сьогоднішній день у  селі проживає тільки один ветеран Василюк І. К. 9 лютого 2016 року у день Іоанна Золотоустого він відсвяткував свій 95-ти річний ювілей.            

                                                            


                                          
       

    Гербом с. Плоски є зображення св. Миколая єпископа Мирлікійського. Іменем святого була названа церква, завдяки якій вперше й знайшлася згадка про Плоску. Для того, щоб не сплутати герби с. Плоски та м. Луцька                                                    (де також зображений св. Миколай у повний зріст), зображення на плосківському гербі поясне. Щоб наблизити образ єпископа до традицій Острозької іконописної майстерні, святий уособлює усі стилістичні особливості Острозького іконопису. Автором герба села Плоске є Микола Бендюк. Прапор має 3 відділи в першому синьо-жовті кольори, а в другому - зелений, який є кольором Волині.


В 1912p. в с. Плоске Земство почало будувати нову церковно-приходську школу, що знаходилась біля церкви. Станом на 1914 р. в с. Плоске було 160 дворів і 960 жителів. Населення займалось сільським господарством і ремеслом. В зв'язку з війною 1914 р. школа була не закінчена. Тоді сільська громада найняла під школу приміщення Корчми (1915 - 1916 pp.). Власником  був мешканець села Плоске Кушнерук Йосип.    


Вчителями були його син Кушнерук Олексій та сусід Українець Влас, які закінчили Новомалинську гімназію.  У школі навчалось 18 учнів. Основна увага приділялась Богослов'ю. Керівну роль в школі відігравав священик.

       На початку 20 ст. жителям села довелося пережити буремні роки Першої світової війни та Української революції. За наслідками Ризького мирного договору 18 березня 1921 року між Польщею  і Радянською Росією Західна Волинь знову повертається під владу Польщі. Політика виховувати в українців почуття належності  до польської держави, як громадян Речі Посполитої у 20-х роках не змінилася, а лише посилилася у 30-х.

     В 1924 - 1925 p.p. в с. Плоске поляки завершили перерване війною будівництво школи.  В школі було три класи, навчалось до 80 - 90 учнів. Навчання проводилось польською мовою.



Кушнерук Йосип             Кушнерук Олексій         Українець  Влас            

 


Музей покинутих секретів с. Плоске

            Рідне село це куточок у світі, де ростуть   знайомі мальви, похилені над річкою верби, старезні дуби, які зберігають таємниці ...